УГАВАТИ (ВГАВАТИ), аю, аєш, недок.
1. Припиняти робити, виконувати що-небудь. Отеє було вона виспиться, бо ляже ранше [раніше] за нас, а ми робимо — руки й ноги не вгавають (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 4); Великий годинник, не вгаваючи, ніс час далі і оповіщав про те тихим цоканням… (Гнат Хоткевич, I, 1966, 36); Юля засміялася і, зірвавши лісову ромашку, залоскотала Дениса по шиї. Він одмахнувся, як од в’їдливого комара, але вона не вгавала (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 246);
// Переставати говорити, кричати, сміятися, видавати звуки і т. ін.; замовкати. Молодик ніби все ще вгору підбивається, соловейко не вгава — щебече… (Марко Вовчок, VI, 1956, 271); Власов не вгавав усю дорогу. То він сміявся, що добре б оце, коли б насіння у руки: ішли б та лущили (Панас Мирний, IV, 1955, 140); Дівчата несли в руках свої беретки, порозстібали легкі пальта і, не вгаваючи, сміялись (Олександр Копиленко, Десятикласники, 1938, 275); Я вже ледве дочуваю, що він мені туркоче, а він не вгаває і просторо оповідав, як то у них у поліції все мудро вирахувано і на все єсть свій спосіб (Гнат Хоткевич, II, 1966, 423)..
2. Переставати виявлятися; припинятися, зникати. Там [у місті] життя ніколи не вгаває: одно спить до півдня, друге — з півдня (Панас Мирний, III, 1954, 140); Довго не вгавала колотнеча в замку (Іван Ле, Україна, 1940, 39);
// Переставати звучати, лунати; переставати чутися; затихати. Кум скочив мерщій з огороди і побіг до хати. Крик не вгавав (Панас Мирний, I, 1954, 157); Там внизу музика дика не вгаває на хвилину (Іван Франко, XI, 1952, 185); Вранці все село було в Жменяковому дворі. Вовк, великий, мов теля, лежав у снігу посеред двору. Тупіт ніг, гамір не вгавав (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 259); На великі води у долину Стрия прилетіли гуси-лебеді. І на березі з вечора до пізньої ночі не вгаває їхній пташиний легіт (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 100); — Трень, трень, трень! — попливло городами і не вгавало над сонною Ташанню, ніби там запрацювала чиясь весела кузня (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 223);
// Ущухати (про явища природи). Всі мовчали і чутно було, як шумів дощ, то на хвилину вгаваючи, то знову припускаючи (Панас Мирний, I, 1954, 307); Чортів вітер не вгавав, та наперекір йому припорошені снігом тополі ще завзятіше бігли з гори (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 405);
// перен. Ставати слабшим за ступенем вияву; слабшати. [Маруся:] Морю я її [плоть] постом, голодом — а жага моя не вгавав, ще більше розгоряється… (Панас Мирний, V, 1955, 97);
// Переставати поширюватися, зникати. Шум пересудів не вгаває і надовго ще стане.. о чім говорити (Гнат Хоткевич, II, 1966, 307).