УГАШАТИ (ВГАШАТИ), аю, аєш, недок., УГАСИТИ (ВГАСИТИ), ашу, асиш, док., перех.
1. тільки док. Припинити горіння чого-небудь; погасити, загасити. Криком огню не вгасиш! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 222); Пожежу вгасили, люди розійшлись (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 123); * Образно. Скільки б заборон не вигадували царські сатрапи, а вгасити пам’ять про великого поета [Т. Шевченка], приглушити звучання його слова їм не вдалося (Вітчизна, 3, 1969, 165).
2. перен. Заглушати, послаблювати, угамовувати (почуття, переживання тощо). І ти, найкраща жінко, героїчная, прекрасна Ольго! Духа не вгаси, як не вгашала ти ніколи! (Павло Тичина, II, 1957, 46); Нащо ті сльози, картання даремне? Помста лиш може вгасити печаль (Леся Українка, I, 1951, 336);
// рідко. Задовольняти (голод, спрагу). Всі калюжі, стави, озера і болота повисихали: Слони не мали де не тілько купатися, але навіть раз угасити свою спрагу (Іван Франко, IV, 1950, 100).