УДОВОЛЬНЯ́ТИ (ВДОВОЛЬНЯ́ТИ) і заст. УДОВОЛЯ́ТИ (ВДОВОЛЯ́ТИ), яю, яєш, недок., УДОВОЛЬНИ́ТИ (ВДОВОЛЬНИ́ТИ), ню, ниш і заст. УДОВОЛИ́ТИ (ВДОВОЛИ́ТИ), лю, лиш, док., перех.
1. Виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, прохання і т. ін.; задовольняти. Верткий Вано кружився між столами, ставив і прибирав пляшки і кухлі, вдовольняв нескладні потреби своїх гостей (Натан Рибак, Помилка.., 1940, 158); — Хіба я не гідна того, щоб він [Сагайдачний] удовольнив моє бажання? (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 247); Я вдоволив його бажання, обіцяючи визичити потрібну книжку (Ольга Кобилянська, III, 1956, 17).
2. Давати кому-небудь щось потрібне, бажане в достатній кількості, до повного задоволення. — Гамазеї, ті, що по його [царя] повелінію [повелінню] нам давно треба було поповнити, а ми об тім і не думали та увесь хліб поїдали, чи могли б нас удовольнити, хоч би і зовсім повні були? (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 148); Всіх приймали, всіх вітали, Всіх уміли вдовольнити, Тільки нашого поета Пан забувся запросити (Леся Українка, I, 1951, 373);
// Відповідною дією угамовувати, заспокоювати якесь почуття, прагнення і т. ін. Оточений в тісній купі шляхти, бився, вдовольняючи свою жадобу помсти, звитяжний полковник уманський Ганджа (Яків Качура, II, 1958, 443); — Вірно, сину мій! Пий! Удовольняй спрагу свою, — підливав йому [колишньому невільникові] сивобородий сеїд, залишаючи свою чарку порожньою (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 78); Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, Згадувать всіх і оплакувать стали супутників любих, Що з корабля похапала й поїла зажерлива Скілла (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 219); Серцем своїм розуміла [мати] його допитливість дитячу, хоч і не завжди могла ту допитливість вдовольнити (Петро Колесник, Терен.., 1959, 8).
3. Робити приємність кому-небудь, викликати почуття задоволення в когось. Галя втирала носа, чухала там, де свербить, або ще чим іншим удовольняла дітей… (Борис Грінченко, I, 1963, 280); Соломія усе старалася оддячити циганам за рятунок і захист; однак те, що вона робила, не вдовольняло старого цигана — вона це помічала з його лихих поглядів, з його бурчання (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 372); Потім Мезентія доспіхи На пень високий насадив [Еней], І се робив не для потіхи, А Марса щоб удоволив (Іван Котляревський, I, 1952, 267); — Пиріжками його [онука] ще, може, й не вдовольниш, хоч би вони й з кишмишем (Іван Микитенко, II, 1957, 28);
// Догоджаючи кому-небудь, задобрювати. Кожний старшого прикажчика поспішавсь удовольнити (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 15).
4. Бути, виявлятися відповідним до чиїх-небудь вимог, сподівань. Одна та музика не вдовольняла його. З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 308); Ґава не жалував ані рук, ані ніг, ані горла.. А тим часом заробіток сей уже не вдоволяв його (Іван Франко, III, 1950, 55); Менш за все нас [письменників] повинна вдовольняти роль фотографа народної мови (Олександр Довженко, III, 1960, 168).