УДОВО́ЛЕННЯ (ВДОВО́ЛЕННЯ), я, сер.
1. Дія за значенням удовольнити 1—3.
2. Почуття і стан приємності, втіхи від чого-небудь. Тихий шепіт вдоволення і радісної рішучості пройшов по громаді (Іван Франко, VI, 1951, 46); Галинка Сосна не стримала посмішки вдоволення, але цього ніхто не помітив (Григорій Епік, Тв., 1958, 577); Хоч за роботою він добре стомився, зате на душі в нього з’явилося почуття справжнього вдоволення своєю працею (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 109).