УДІЛ, у, чол., зах., заст. Участь. А пора збирання винограду? — пригадує Замфір. — Ну, це вже легка, празникова робота. Ціла родина бере уділ в тій праці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 191); На той час зближалася пора живішого народного розбудження; прибитому і пригніченому народові позволено.. брати чинний уділ у загальних справах (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 39).
УДІЛ 1, у, чол.
1. іст. Князівське володіння в давній Русі. По смерті Данила Галицького його син Лев отримав перемишльський уділ (Наука і життя, 8, 1969, 42); [Володимир:] Я — Новгородський князь!.. І мушу я свій город захищати!.. [Інгігерда (гладить його по голові):] Хлопчик бідний! Нелегкий це припав тобі уділ… Бо Новгород не те, що Київ рідний… Там житимеш в осиному гнізді. Серед мужів суворих і свавільних… (Іван Кочерга, П’єси, 1951, 102).
2. У дореволюційній Росії — нерухома (земельна) власність царської родини.
3. уроч., заст. Доля, призначення. Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність..? (Іван Франко, XII, 1953, 481); [Чернишевський:] Так, це уділ борця і демократа Життя прожити з посохом в руках… (Іван Кочерга, III, 1956, 192).
УДІЛ 2 див. вділ.