УДА́РЕНИЙ (ВДА́РЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ударити 1—3, 5. Сердито вдарений нагаєм кінь скочив (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 8); * У порівняннях. Обидва здригнулися, немов ударені громом (Іван Микитенко, II, 1957, 193);
// ударено, безос. присудк. сл. Двох селян добре вже було вдарено камінням, а третій був у крові після Ярошевого шворня (Борис Грінченко, II, 1963, 297); Скоро бовкнули в дзвони до церкви, стояв він [Олексій], випроставшись, зовсім готовий. Ударено вдруге у дзвони — вже він іде селом (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 300);
// у знач. ім. ударений, ного, чол. Той, кого ударили чим-небудь. Ударений вийшов з хати, а йдучи, грозив Іванові, що ще з ним десь стрінеться (Лесь Мартович, Тв., 1954, 282); Ударений застогнав і надлюдським зусиллям звівся на коліна (Іван Ле, Наливайко, 1957, 84).
УДАРЕНИЙ
Тлумачення слова