УЦІЛІТИ

УЦІЛІТИ (ВЦІЛІТИ), ію, ієш, док. Залишитися цілим, неушкодженим, зберегтися від руйнування, загибелі і т. ін. Листя майже осипалося з нього [винограду], але те, що вціліло, було таким яскраво-багряним, наче живила його земля не вологою, а гарячою кров’ю (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 44); На вулицях робилися завали, барикади. Якимсь чудом уцілів маленький будиночок (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 100);
//  Не загубитися, не пропасти. В одному зошиті якось уціліла записка від Сергія Мальованого. Катя негайно знищила її (Олекса Гуреїв, Життя.., 1954, 201);
//  Залишитися живим, не загинути. — Князь Мстислав просив мене, щоб я все військо вивів, — продовжував Данило. — Нам кожен вояк дорогий. Ми добре вийшли з Галича — всі вціліли (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 333); Порідів після нічної купелі загін, а ті, кому судилось вціліти, задихані, знесилені, до ранку вибродили на берег у Козачому (Олесь Гончар, II, 1959, 287).
♦ Дивом уціліти див. диво.