УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), я, чол.
1. Особа, яка навчає, викладає який-небудь навчальний предмет у школі. — А там у школі є учитель; учити буде? — Буде, моя дитино, аби учився (Панас Мирний, I, 1954, 322); Він чомусь нагадував генералові Петренку гімназичного вчителя географії (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 81); Скільки радощів материнському серцю від того, що він добре вчиться, що вчителі його хвалять, кажуть, що в нього є математичні здібності (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 86).
Народний учитель див. народний; Провізоричний учитель див. провізоричний.
2. Людина, яка є авторитетом у якій-небудь галузі, яка впливає на інших, передає свій досвід, знання, служить для них прикладом. Старші письменники — учителі наші (ніде правди діти), більш прислухалися до живої народної мови (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 261); Як не згадати, що саме Римський-Корсаков був учителем нашого Лисенка, а Чайковський — його другом (Максим Рильський, IX, 1962, 150); Подоляк твердо пам’ятав, що, беручи новачка в їздові, заприсягся зробити з нього людину. І треба сказати, що бессарабець виправдував надії свого вчителя (Олесь Гончар, III, 1959, 384); Всі пригноблені народи світу вважали і вважають Леніна своїм великим учителем, найбільшим і щирим другом (Комуніст України, 5, 1960, 29).