УЧИСТИТИ (ВЧИСТИТИ), ищу, истиш, док., перех. і неперех., розм.
1. Зробити що-небудь уміло, гарно. Звінчали молодих, та як учистили весілля, так ну! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 304); І рішили закінчити його [обід] тією горою з мороженого. Найкращий городський повар мусувався два дні, поти виліпив те диво. Та й учистив же на славу! (Панас Мирний, III, 1954, 289);
// Заграти, затанцювати і т. ін. швидко, енергійно, старанно. [Сотник:] А ти вже й скрипку принесла? Яку ж ми вчистимо з тобою? (Тарас Шевченко, II, 1963, 190); [Юліан:] У кого кров козацька грає, хто товариство любить.., вміє вчистить так, щоб аж земля стогнала і вітер щоб свистав від вивертів ногами.., від того зле тікає і весело йому! (Карпенко-Карий, II, 1960, 65);
// З’їсти без залишку. Учистив Хома якраз [макітру вареників], масличком поливаючи та у сметану обмокуючи (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 478);
// Швидко пройти яку-небудь відстань. Верстов сім учистили [подорожні] з полудня (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 412).
2. Почати йти із значною силою (про дощ, град і т. ін.). Не вспіла я од’їхати й верству від міста Луцька.., як вчистив страшенний дощ (Леся Українка, III, 1952, 570); Набігла хмарка — як учистить град.., всю пшеницю до стебла вибив (Олекса Стороженко, I, 1957, 33).
3. З силою ударити. Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк — беркиць у яр… (Україна сміється, I, 1960, 117).