УЧЕПИТИ (ВЧЕПИТИ), еплю, епиш; мн. учеплять; док., перех., розм.
1. Повісити, прикріпивши за що-небудь. — Виростеш, Мартинку, козаком станеш. Таку хіба шаблю вчепиш до бока! Наливайкову, побратимську… (Іван Ле, Побратими, 1954, 3); — Я бідона вчепив за мотузку (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 121); Любаша видала цементне тісто у залізну діжу, Яків учепив ту діжу до гака (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 6);
// Прикріпити до чого-небудь шпилькою і т. ін. Солдат повернувся додому,.. зірку вчепив на кашкета дитині і став до роботи по тому (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 143).
2. Торкнути кого-, що-небудь під час руху. Одна зірка зірвалась і покотилась так низько над Ларьком, що він аж прищулився, щоб по щоці не вчепила. (Степан Васильченко, I, 1959, 107).
♦ Щось учепило кого — хтось де-небудь затримався, застряг. [Лев.. (До Лукаша):] А тут іще й тебе щось учепило, — кричу, гукаю, кличу — хоч ти згинь! і де ти длявся? (Леся Українка, III, 1952, 209).