УЧАРО́ВАНИЙ (ВЧАРО́ВАНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до учарувати. Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 163); Вчарований принадністю й людинолюбством письменника [М. Коцюбинського], лікар допізна зачитувався вдома його книгами (Літературна Україна, 9.IV 1968, 4).
2. у знач. прикм. Який виражає захоплення. Двітри хвилини знайомства,.. вчарована усмішка у відповідь на твою репліку — і ти вже ніколи не забудеш, його (Літературна Україна, 16.IX 1969, 1).