УБОГО

УБОГО (ВБОГО). Присл. до убогий 1, 2, 4—7. Вона була людина середнього віку, убрана убого, але дуже чистенько (Леся Українка, III, 1952, 543); Її батько був чоботар, мати заробляла на поденній, бо землі в їх не було. Жили вони вбого: село невеличке було, і кожен звик латати чоботи сам, а купувати їх по ярмарках (Борис Грінченко, I, 1963, 262); Живуть [робітники] убого, трудно й нещасно [по робітничих кварталах, передмістях] (Андрій Головко, II, 1957, 368); Буйно сходила пшениця, Так, аж серце молоділо… Як же вбого колоситься! Як стебло її змарніло! (Максим Рильський, III, 1961, 67);
//  безос. присудк. сл. Зупинившись над великим столом з бутафорним полем, вони [студенти] ніби іншими очима розглядають муляжну пересічену місцевість з мініатюрними горбами та річками. Гіпс, пофарбована тирса, що зображає траву… Як убого! (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 10).