УБЛЮ́ДОК, дка, чол., зневажл., лайл. Про неповноцінну, нікчемну людину. Ух, вона ненавидить його. Сміє називати [її] мужицьким ублюдком? Людожер (Яків Качура, II, 1958, 34);
// чого, перен. Про неповноцінний, нікчемний витвір, наслідок чого-небудь. Абстракціонізм — ублюдок сучасного занепадницького мистецтва (Шамота, Талант і народ, 1958, 102).
УБЛЮДОК
Тлумачення слова