УБІЛЮВАТИ (ВБІЛЮВАТИ), юю, юєш, УБІЛЯТИ (ВБІЛЯТИ), яю, яєш, недок., УБІЛИТИ (ВБІЛИТИ), убілю, убілиш, док., перех.
1. Робити білим. Скувала озера зима,.. вбілила простори снігами (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 275); * Образно. Я землю свою Обстоював серцем юнацьким в бою.. В пекучі морози я плив через ріки, І паморозь чуб мій вбілила навіки (Михайло Стельмах, V, 1963, 145).
2. тільки док., розм., рідко. Вибілити (полотно). Як подарує було йому Мар’янка к Новому году сорочку (що було й конопель сама на неї втре, сама й випряде, сама й вбілить) у то щасливий він тоді зовсім чоловік бував (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 289); — Адже ж тітка казали, щоб ти полотно убілила, чого ж не робиш, як приказано? (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 181).