ТИ́СНЯВА, и, жін.
1. Безладний рух, штовханина у великій тісноті, у натовпі. Ніхто вже не керував переправою. На мосту панували тиснява, безладдя і лайка. Вози наскакували на вози, в бійці зчеплювалися стрільці й погоничі, хури й худоба летіли у воду (Михайло Стельмах, II, 1962, 243); Тиснява у дверях. Виходили люди з хати: насуплені чоловіки, парубки з суворими лицями і з скорбними обличчями баби, молодиці, дівчата (Андрій Головко, II, 1957, 319); «Чаєнята» [дітлахи-футболісти], мов бджоли, кидаються до воріт і починають бити Бориса Кулика. Тиснява, метушня, кров на губах… (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 35);
// Скупчення величезної маси людей або предметів де-небудь. Тиснява була така, що згуслі під стелею випари капали на людей (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 259); Попереду, в густій тисняві рейок, колій, вивернутих шпал — скільки видно було — безліч покалічених і вцілілих вагонів (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 14);
// кого, заст. Велика кількість людей; натовп. На першому місці король вовсіда, Ліворуч посланник турецький,.. А далі магнати, лицарство й навкруг — Ватага придворців і тиснява слуг (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 211).
2. Відсутність простору, нестача вільного місця; тіснота. Пісня бриніла і в обвіяному вітрами нагірному старому місті, і на привільній степовій Шулявці, і в задушливій тисняві Подолу (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 68); Полкове знамено то шугало червоною птицею в тисняві нетрів зеленого лісу, то знову виривалось на простори (Олесь Гончар, III, 1959, 442).