ТИ́ШКОМ, присл., розм.
1. Не голосно, без шуму. Два поранені із бою До медсанбату йшли пішком І говорили між собою, Щоб не ятрити ран, тишком (Андрій Малишко, Чотири літа, 1946, 30); Розмовляти тишком.
2. Потай, непомітно, крадькома. [Матрона:] Вони ще й не одно лихо тишком коять (Іван Франко, IX, 1952, 403); Двадцять вісім літ прожив Ігор, а ніколи не носив за пазухою каменюк, ні на кого не нападав тишком (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 313).