ТИМ, заст.
1. присл. Через те, тому. — Ти мого Вуяхевича не знаєш. Ніхто лучче [краще] його не вміє гамовати [гамувати] козаків: тим я й дав на сей день йому бунчук, а не іншому (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 155); — Йому, мабуть, ніяка жінка не вгодить… тим він і не жениться (Панас Мирний, I, 1949, 326).
2. спол. Уживається в складі складеного сполучника для зв’язку головного речення з підрядним реченням причини. — Щось моя невістка не одчиняє при мені своєї скрині; мабуть, тим, що порожня (Нечуй-Левицький, II, 1956, 288); Якось не дуже хапались хлопці сватати її, мабуть тим, що вона сама липла до них (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 28).