ТИХІШИЙ

ТИХІ́ШИЙ, ТИ́ХШИЙ, а, е. Вищ. ст. до тихий. — Я привела на світ дитину, — говорила Броня ще тихішим голосом, як досі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 449); Нецікава стала Тетяна: і погляд боязкий, мова тихіша, ніби й сама понижчала, з лиця спала (Степан Васильченко, II, 1959, 104); Голда протискувалась крізь людей, маючи намір знайти тихішу місцину, щоб побути на самоті, помріяти (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 61); Спустіло панське подвір’я; не тупочуть коні, не торохтять коляси. І панночка тихша: не лає, не б’є, не обскаржує, — все сидить та думає (Марко Вовчок, I, 1955, 113); Коли піднялися всі бійці і витягли озброєння, тоді підійшов, нарешті, і Хома, який в міру наближення його черги ставав усе тихішим, малопомітним (Олесь Гончар, III, 1959, 102); Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потока, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою (Леся Українка, III, 1952, 255).
♦ Тихіший (тихший) [від] води, нижчий [від] трави див. трава; Тихіший (тихший) води (за воду) — те саме, що Тихіший (тихший) [від] води, нижчий [від] трави (див. трава). Стала вона тихша води, у всьому догоджає чоловікові, а він ніяк не прощає зради (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 177); Для Федора Іполитовича теж було новиною, що тихіший за воду Сергій сміє, та ще так нечемно, перебивати відповідальнішого колегу (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 315).