ТИ́ЧБА, м, жін., заст. Юрба. Із чийогось двору висипала тичба тіней… часто рипить сніг під ногами, дзвінко лунають тоненькі голоси, сміх (Степан Васильченко, I, 1959, 230);
// Зграя. Тичба горобців;
// Тиснява, штовханина. Тут така була тичба, що розохочені підлітки залюбки навіть топтали панські газони безкарно (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 220).
ТИЧБА
Тлумачення слова