ТИ́БЕЛЬ, бля, чол., розм. Дерев’яний цвях, кілочок. Скрипить і гуде журавель, підіймаючи угору своє півколесо та чималу довбню.. Червоними, наче буряки, руками вже скидає молодиця дужку з тибля (Панас Мирний, III, 1954, 402); Його велика, заросла від самих очей сірою густою щетиною, куштрата голова сиділа просто на плечах, ніби взята на тибель, шиї не було зовсім (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 5).
ТИБЕЛЬ
Тлумачення слова