ТУШЕ́, невідм., сер., спец.
1. Спосіб дотику до клавішів під час гри на фортепіано, що впливає на характер звучання. [Поліна:] В дівчинки хист, почуття мелодії, туше, а вона й досі гам не знає (Іван Кочерга, II, 1956, 88); М’яке туше; Сильне туше;
// Звучання при такому способі виконання. Тембр оркестру, як тембр голосу у співака, туше — у піаніста, звук — у інструменталіста, можливо, те найвідчутніше, найіндивідуальніше, що властиве кожному хорошому музичному колективові (Мистецтво, 2, 1966, 24).
2. Спосіб накладання штрихів і фарб у живопису.
3. У спортивній боротьбі — момент, коли один з борців притиснутий лопатками до землі, що визначає його поразку.