ТУПИ́ЦЯ, і.
1. жін. Те саме, що тупак 1. Як добре плече, так і тупиця січе (Номис, 1864, № 7362).
2. чол. і жін., розм. Про тупу, розумово обмежену людину. Голова вдався собі разом тупиця і гординя (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 294); Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам’ять, він нарікав на себе, обзивав себе тупицею, нездарою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 52).