ТУПОРИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який має тупе, широке рило, тупу, широку морду. Капітан посміхається і показує фото.. тупорилого, клаповухого здоровенного пса (Радянська Україна, 20.VI 1962, 3); Тупорила золота рибка з великими прозорими вусами підпливла до скла (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 96).
2. перен., зневажл. Нерозумний, некмітливий, дурний. Так оце то та богиня! Лишенько з тобою. А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршемазам [віршомазам] (Тарас Шевченко, I, 1963, 244); [Печариця:] Та й Євдокія Василівна… (Затинається). [Храпко:] Що, і та, тупорила, проти мене? Куди ж уже тій з її курячим мозком (Панас Мирний, V, 1955, 163).
3. розм. Який має тупу, широку передню частину (про предмет). На самій верхівці валу бовваніла тупорила гармата (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 330); Над морем, край високої кручі, стояли тупорилі німецькі танки з чорними павукастими хрестами (Василь Кучер, Голод, 1961, 209).