ТУПЦЮВАТИ, юю, юєш і ТУПЦЯТИ, яю, яєш, недок.
1. Переступати з ноги на ногу; ходити з місця на місце на невеликому просторі. Тупцюють дроворуби, хукають у руки, а носи сині, на бородах сніг (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 29); У відчинених навстіж дверях стайні тупцювали коні, хрумкаючи корм (Олесь Гончар, III, 1959, 191); Коломієць уже деякий час.. тупцював довкола професора і силкувався потрапити йому на очі (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 141); Баба тупцяє коло печі, — тільки оце паляниці повиймала (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 123); Всі враз обернулись і витягли голови вниз до маленького чоловічка в свиті. Він ніяково тупцяв на місці й від сотні очей стрепенувся, як від холодної води (Петро Панч, II, 1956, 130).
♦ Тупцювати на [одному] місці див. місце.
2. розм. Іти, ходити. Малим ще, тямую, всі межі я знав. За мамою літом щодень тупцював (Іван Франко, X, 1954, 178);
// Бути на ногах. — Сідай, дитя, поки баба ще тупцяє, — добрими очима дивиться на нього стара і зітхає (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 247);
// Танцювати, притупуючи; танцювати нешвидко, дрібними кроками. Старий грає, примовляє, Ногами тупцює (Тарас Шевченко, II, 1963, 329); Він бачив, як поміж столиками почали тупцювати пари (Павло Загребельний, Спека, 1961, 213).
3. коло (біля) кого—чого, розм. Доглядати кого-, що-небудь. Улітку.. коло саду й коло пасіки тупцяє [Семен Денисович] (Борис Грінченко, I, 1963, 545);
// Упадати коло кого-небудь, догоджати комусь. Край стола сидить Мотря та понуро, вовкувато дивиться, а муженько мій зазирає їй у вічі, розважав її, роздебенює, тупцює коло неї, регоче (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 383); — Це вони [батюшка й матушка] так тупцяють коло нас, щоб залучити жениха для своєї Ваті (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 61).