ТУ́МБА, и, жін.
1. Стовпчик біля тротуару або дороги. Я сидів на тумбі, дивлячись, як підстрибують дрожки (Максим Горький, Дитинство, 1947, 172); Він.. прицілився кудись з-за кам’яної тумби, дав чергу і стрибнув через огорожу до поруччя набережної (Олесь Гончар, III, 1959, 286); * У порівняннях. Уперся Юз, неначе тумба (Василь Еллан, I, 1958, 196);
// Металевий або залізобетонний грибоподібний стовпчик для кріплення суден швартовими канатами. — Ще заставлять кнехти зрушувати з місця, так ти подивися пильніше: яка там основа… Інший, довірливий, почне над тими тумбами тужитись, аж очі йому рогом вилазять (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 339).
2. Кругла дерев’яна споруда для наклеювання афіш, оголошень і т. ін. На пузатій афішній тумбі біліли нещодавно наліплені папірці (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 49); На круглій тумбі наклеєно кілька оголошень (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 181).
3. Невелика шафка для різноманітного використання. На високій тумбі, в якій захована була складна апаратура, стояла ота кубічна скляна банка з препарованим людським серцем (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 181).
// Підставка, підніжжя. Тумба гармати; Стартова тумба;
// Ніжка верстата, круглого стола і т. ін. Столи були круглі або овальні з однією тумбою та прямокутні (Народна творчість та етнографія, 2, 1957, 78);
// Нижня частина письмового стола, туалетного столика і т. ін., що являє собою невисоку шафку звичайно з кількома шухлядами.