ТУМАНЕ́ЦЬ, нцю, чол. Зменш. до туман1 1, 4, 6. Ось і рідесенький туманець пав на річеньку (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 41); З яру повзе туманець (Володимир Бабляк, Випш. сад, 1960, 77); * У порівняннях. Кора [осокорів].. ледь-ледь бралася березневою світло-сірою, мов туманець на житі, прозеленню (Михайло Стельмах, I, 1962, 216).
ТУМАНЕЦЬ
Тлумачення слова