ТУЛИТИСЯ, тулюся, тулишся, недок.
1. Притискатися до кого-, чого-небудь або пригортатися до когось. Доря все тісніше туливсь до колін [матері], ховаючи стрижену голову в чорній спідниці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 380); Пес мій до ніг тулиться, лащиться, на браму бреше (Юрій Яновський, I, 1954, 37); Люда.. полізла в кузов. Там лежали на соломі поранені й тулилися до бортів санітарки (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 455); До Савиного плеча голубицею тулилася Орина (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 60); Відчувши, що хлопець дрижить у своїй майці, вона притулилась до нього, пригорнула, щоб зігріти: — Тулись до мене, тулись (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 247);
// перен. Підтримувати дружні стосунки з кимось. [Ранна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться (Марко Кропивницький, II, 1958, 20); До них [дівчат], як до своїх найближчих друзів, тулилася Маруся-білоруска (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 222).
2. Міститися одне біля одного, близько до чогось. Обабіч Пруту туляться одне до одного тісні села покутські (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1958, 5); Густо стоять обдерті хати, туляться дірявими стріхами одна до одної (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 38); На розвилці доріг, тулячись ближче до березняка, стояв .. одноповерховий будиночок (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 16); Вони [яблука] тулилися на гілках так густо, що обважніле дерево аж гнулося під золотистою вагою до землі (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 69).
3. Стояти, сидіти в тісноті або в малопомітному місці. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Олекса Стороженко, I, 1957, 375); Хлоп’ята — вуличні продавці дешевих цигарок — сірими горобцями туляться біля під’їздів високих будинків (Олесь Донченко, II, 1956, 258); Новоприбулі так само тулилися тісними купками попід нашою стіною, під уцілілою ще частиною даху (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 23);
// Розміщатися на площі недостатнього розміру. Аж під самі тини розлився ярмарок і навіть у вулицю вихлюпнулися вози. Далебі, хоч і собі у вулиці ставати. Та Яким заперечив: мовляв, чи ж кращих місць не заслужили, що будемо в проході тулитись (Андрій Головко, II, 1957, 183);
// Жити в тісному приміщенні. Ми тулимось в холодних підземеллях: Там наші хати; носим лахмани… (Павло Грабовський, I, 1959, 495); Дідова сім’я тулилася в тісному, присадкуватому флігелі (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 172);
// Міститися в незручному місці. Стоячи на горі, згорда позирала Корнієва хата на поганеньку хатчину, що тулилася на дні в балці (Борис Грінченко, I, 1963, 403); Мені випало жити в хаті, що тулилася під кручею і наче приросла одним боком до неї (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 24).