ТУГУВА́ТО.
1. Присл. до тугуватий. Не мавши ніколи справи з машинами, з їх огріванням, він тугувато засвоював спочатку закони механіки (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 107).
2. у знач. присудк. сл. Важкувато (про труднощі в чомусь, з чимось, нестатки). — Люди будуть, Григорію Петровичу. Ось із струментом доведеться тугувато (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 22); — А я, по правді сказати, за декого боявся. Признайтесь, нелегко вам на початку було та, мабуть, і зараз тугувато (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 127).