ТУ́ЧНИЙ, а, е, розм.
1. Добре вгодований, гладкий (перев. про тварин). На торзі купив собі [десятник] три коні: одного сліпого, другого худого, а третього тучного (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 178);
// Густий, буйний, соковитий (про рослини). Сріблястими хвилями струменяться по луках тучні трави (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 165); Тучні жита стояли колись тут у низині, відкриті гарячому південному сонцю (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 155).
2. Жирний, родючий (про землю, ґрунт). Співає Маланці колос, сміється лука ранніми росами,.. кличуть городи синім сочистим листом, тучна земля диха на неї теплом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 42); Людська кров цебеніла скрізь на тучну й без крові землю (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 388).
ТУЧНИ́Й, а, е, рідко. Великий, але короткочасний, з грозою (про дощ). Дощ тучний давно вже перестав, з обложних хмар сіяло, мов крізь сито (Панас Мирний, IV, 1955, 89).