ТУАЛЕ́Т, у, чол.
1. Одяг, убрання (перев. жіноче). Стежкою раз у раз проходили пани, а найбільш панії в туалетах легких поранніх, досить штучних (Леся Українка, III, 1952, 525); — Я прийду. Ви йдіть уперед, я доповню свій туалет й надійду за вами (Ольга Кобилянська, III, 1956, 177); Ніна Дмитрівна весь туалет мужа знаходила бездоганним (Олекса Десняк, Вибр., 1947, 19); Входить Ніна, помолоділа, прекрасна, в ошатному вечірньому туалеті (Кочерга, II, 1956, 293).
2. тільки одн. Наведення порядку в зовнішньому вигляді (вмивання, зачісування, одягання і т. ін.). Юліан, молодий, вродливий панич, власне кінчить [кінчає] туалет перед дзеркалом, розчісує щіткою на голові рідке волосся і розкішні баки, підкручує вуси (Іван Франко, IV, 1950, 444); Завжди пильна до свого туалету, вона й тепер була розчесана, начисто вимита (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 424); Став дуже пахнути одеколон: Тайах посвіжила себе після води. Потім тиша. Жінка робила туалет (Юрій Яновський, II, 1958, 159).
3. Столик з дзеркалом, біля якого одягаються, зачісуються і т. ін. Вузьке дівоче ліжко, стіл, шафа і маленький туалет складали все умеблювання (Вадим Собко, Граніт, 1937, 37).
4. Убиральня (звичайно в громадських місцях). Мене викликали по тривозі. Сталося неймовірне: шпигун виламав в туалеті ґрати і втік (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 222).