ЦУ́ПКО. Присл. до цупкий. — Ай! — скрикнув Антосьо. Та не зміг і оглянуться, чия то рука так цупко схопила його за брижі (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 97); [Лев:] Той клятий Водяник! ..Тільки виплив на плесо душогубкою — хотів на той бік передатися — а він вчепився цупко лапою за днище, та й ані руш! (Леся Українка, III, 1952, 209); Взявся мертвою жовтизною і дубовий листок. Цупко тримався він на дереві, і всі знають, що триматиметься до самої весни, однак, пожовклий і скоцюрблений (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 405); Утома повільно, але цупко сковувала рухи з кожною хвилиною (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 123); Горпина не могла вмерти одразу: в ній цупко держалася сила (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 146); * Образно. Люди — прекрасні, Земля — мов казка. Кращого сонця ніде нема. Загруз я по серце У землю в’язко. Вона мене цупко трима (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 51);
// перен., розм. Добре, багато; вдосталь, досхочу. Пан справник затим обідає цупко (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 267); [Стецько і Яцько (разом):] Коли б ми це самі, Зараз як зійшлися, Цупко б напилися! (Марко Кропивницький, II, 1958, 81);
// перен., розм. Дуже міцно, сильно. Орися несамовито скрикнула. Мати заворушилась уві сні. Але звикши, наробившися, цупко спати, не прокинулася (Борис Грінченко, II, 1963, 141); Зоряно-сірі очі в темних пасмах вій, пелюстками маку розквітлі уста — ось що, певно, цупко принадило Остапа (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 15);
// Туго, щільно обтиснувши, обійнявши кого-, що-небудь. Еней в сю путь якраз зібрався, Шкапові чоботи набув, Підтикався, підперезався І пояс цупко підтягнув (Іван Котляревський, I, 1952, 126); — Чи бачиш, їде ген собі козак по полю? Як цупко він нап’яв на плечі кобеняк! (Євген Гребінка, I, 1957, 60);
// перен., діал. Швидко, прудко. Лис у дірку шусть щодуху, Від обуха цупко втік (Іван Франко, XIII, 1954, 268).
ЦУПКО
Тлумачення слова