ЦОКОТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Короткий, уривчастий (про звуки). Часто, настроюючи приймач, чув [Володька] якісь дивні цокотливі звуки. Наче хтось на особливій машинці не то цокотів, не то вищав (Микола Трублаїні, I, 1955, 223); Почулися чиїсь легкі, цокотливі кроки (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 249).
2. Який видає короткі, дзвінкі, уривчасті звуки (про птахів, комах і т. ін.). Одмахнувшись рукою від дотепів осавула, як від цокотливої мухи, він сказав: — Я Демид Півторакожуха, і чхати мені на канцлера, султана та цісаря… (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 81).
3. розм. Схильний цокотати (у 3 знач.); який цокотить (про людину). — Та не я буду, коли не стану трактористкою, — вихопилась з дівочого гурту цокотлива Стефанія, дочка Семена Новака (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 329); Цікава дівчинка… Жвава, цокотлива (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 35).