ТРИВАТИ, аю, аєш.
1. тільки 3 ос. Відбуватися протягом певного відрізку часу. Напади нервові ослабли і тривають лишень кілька годин (Василь Стефаник, III, 1954, 229); Усе це довго на письмі виходить І в пам’яті лишил 9 довгий слід, А лиш хвилину в дійсності тривало (Максим Рильський, II, 1960, 76); Бій тривав дві доби. Потім грім перекотився за Віслу (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 280);
// Існувати, бути. Біля кожної билини, під кожним листочком тривало своє маленьке, непомітне життя (Олесь Донченко, Пісня.., 1947, 4);
// Продовжуватися. Тиша тривала, напружена тиша чекання (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947, 6);
// Бути, триматися (про погоду, явища природи тощо). В Бахчисараї тривала спека (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 290); Тривала холодна полярна ніч (Микола Трублаїні, Крила.., 1947, 3).
2. діал. Жити, існувати. — Він [цар велетнів] триває в тім камені і пильнує сеї долини (Іван Франко, VI, 1951, 80); Співаки, щоб сто літ ви тривали, про концерт такий нам усім і не снилось (Осип Маковей, Вибр., 1954, 381).
3. заст. Чекати. — Треба тобі, Катре, ще потривати… — каже Маруся. — Вже не сила моя тривати (Марко Вовчок, I, 1955, 212).
Тривай (тривайте) [лиш (лише, лишень)]: а) уживається як прохання почекати, не поспішати з чимось. От і визвалася з них Домаха та й каже: «А тривайте лишень, я піду побіля нього, та вже ж не я буду, щоб він мене не заняв» (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 17); Гануш задивився на неї й крикнув: «Замочишся, чорнобрива! Тривай, я тебе пересаджу на берег!» (Нечуй-Левицький, III, 1956, 225); б) уживається для вираження пригадування. — Хто ж таки лякає так жінок? Але ж і в тебе, тривай, була мати: не вовчиця тебе на світ породила! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 135); [Маруся:] І не бува тобі хоч трохи смутно? [Галя:] Ні, не бува… Е, ні, тривай — буває (Володимир Самійленко, II, 1958, 9); в) уживається для вираження погрози, попередження. «Тривайте ж, — так собі подумав раз уночі, як не спав з нудьги [Демко], — я вас усіх провчу» (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 481); На мене гримнула бабуся: «Тривай, старий ласун, тривай! Колись застукаю… діждуся…» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 289).