ТРИНДИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. і неперех., ірон. Невміло або недбало грати на щипковому інструменті. «Гришка триндикає…» — подумав Гандзюк. Справді, на Василевій балалайці — усі знали — грав сьогодні найменший брат його (Григорій Косинка, Новели, 1962, 159).
2. Відтворювати якусь мелодію без слів. Аж то шелеснуло по ліщині та хтось заспівав.. голосно-голосно так, тільки не словами, а так «триндикаючи» (Леся Українка, III, 1952, 738); — Савенко в тюрмі «Ойру» триндикає (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 140).