ТРУ́СЬКО.
1. присл. Не плавно, не рівно, викликаючи трусіння. Важко почмихував [паровоз], сопів, сунувся трусько, як стара, що вже відбігала своє, коняка (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 239).
2. безос. присудк. сл. Трусить через нерівність дороги. Трусько їхати на возі (Словник Грінченка); Їхати треба було двадцять п’ять кілометрів. Сніг з дощем. У возі трусько (Олександр Довженко, III, 1960, 398).