ТРУХЛЯ́ВИЙ, а, е.
1. Який від давності, дії вологи, гниття і т. ін. зробився крихким, ламким; який перетворюється на потерть, порохню тощо. Вкупі з матір’ю він день у день порається коло хати. Розкрив її, оббив зокола й зсередини; трухляве дерево викидає… (Панас Мирний, I, 1949, 324); Біля трухлявого пенька на кущі скрутився чорний вужак (Олесь Донченко, IV, 1957, 41); Марія відійшла в куток клуні і сіла на трухлявому околоті соломи (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 122); * Образно. — Тільки турнули тоді петроградці царя Миколку разом з трухлявим троном, то за кілька днів і вся імперія його розвалилась (Андрій Головко, II, 1957, 616).
2. перен. Дуже старий (про людину). Передо мною була рідна моя земля, неорана, засмічена, із сплюндрованими селами. Скрізь жінки. Самі жінки та діти і де-не-де чоловік трухлявий, худий, згорблений (Олександр Довженко, III, 1960, 391).