ТРУЇТИСЯ, труюся, труїшся, недок.
1. Приймаючи отруту, позбавляти себе життя. — Ну, а з чого ж ти, дочко, живеш? — Ходжу де підлоги мити, шмаття перу. Не знаю, що далі буде, та думаю так, що ні труїтися не буду — дітей не посиротю [посирочу], та й на Катеринівську нехай не виглядають (Андрій Головко, II, 1957, 371);
// Зазнавати шкідливої дії отрути, отруйної речовини тощо. Він не палив. У нього труїться організм від тютюну, як пояснив він (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 332); Довгождана пилюка квітневих доріг! Уперше в цьому році закурилася ти над військами. Не та, що роз’їдала нам очі в 41-му, не та, якою ми труїлись тоді в українських спраглих степах! (Олесь Гончар, III, 1959, 298);
// перен. Зазнавати дії, впливу чогось грубого, руйнівного. Чи то осінні настрої в природі, чи однолшнітність будівнича, — немов труїлися почуття і хворобливим ниттям оповивалось серце (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 216).
2. Пас. до труїти.