ТРУ́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до труїти.
2. у знач. прикм. Який зазнав труїння. Всі були збентежені, мов труєні мухи, сновигали з кінця в кінець камери (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 274);
// З отрутою, отруєний. Ось вона — весна остання, Мед гіркий зачарування, Труєне вино! (Максим Рильський, II, 1960, 267); Жінки з місцевих, що принесли їм [пораненим] молока, жалісливо допитуються: — Чим же це вони вас? Отими кулями труєними, чи як? (Олесь Гончар, II, 1959, 127).