ТРІП 1, присудк. сл., розм.
1. Уживається за знач. тріпнути і тріпнутися. Дівчина стояла задумана. Потім віями — тріп… (Андрій Головко, I, 1957, 218); * Образно. Оце й вечір… Він голубий… Він із Яйли голубою чадрою на південний кримський берег тільки — тріп! і накрив… (Остап Вишня, I, 1956, 196).
2. Уживається за знач. тріпнути. — Чого ти плакав? — Кирило йому: Га, чого? — Та тріп, та тріп по щічках його пальцем (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 34).
ТРІП 2, у, чол., заст. Слід. Я у той тріп пішла до коршми [корчми] (Словник Грінченка).