ТРІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що троє. Зосталося тепер у Одарчиній хаті тілько трійко — Горпина, Солоха та вона (Панас Мирний, I, 1954, 61); Впіймалося з трійко окунців, і Миколина юшка їлася з апетитом (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 74); Катерина зібрала хліба, врізала шматочок сала, з-під лави дістала трійко качиних яєць і подала дітял у вікно (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 137).
ТРІЙКО
Тлумачення слова