ТРЕПЕТАТИ

ТРЕПЕТАТИ, печу, печеш, недок. Те саме, що тремтіти. Під його рукою трепетала юна істота, розчулена аж до сліз (Юрій Яновський, II, 1954, 144); Земля тряслася, трепетала Од реву львичища твого (Тарас Шевченко, II, 1953, 325); Під місяцем.. рухалися сизі хмари, темно хвилювалося жито, а тіні дерев трепетали, немов чиїсь заворожені душі (Михайло Стельмах, I, 1962, 539); Вгорі над ними трепетало шерхле листя (Натан Рибак, Помилка.., 1940, 97); Надворі Співає травень; зайчик на стіні Трепече сонячно (Максим Рильський, II, 1956, 20); Ой, яким же мені бути: з холодочком — м’яти-рути? Чи суворим як той став, — щоб аж ворог трепетав? (Павло Тичина, II, 1957, 7);  * Образно. Весь берег трепетав турецький Од запорозьких корогов (Максим Рильський, III, 1961, 144).
♦ Серце трепече (трепетало) в кого, чиє — те саме, що Серце (душа) тремтить (тремтіло, тремтіла) (див. тремтіти). А як коли, то було звеселіємо не знать чого. Веселенько нам [дівчатам], — аж серце трепече! (Марко Вовчок, I, 1955, 103); А навколо неї в іскристій тиші лагідно кружляли дівочі надії, забивалися в серце, і воно трепетало, мов рибка на вудці (Михайло Стельмах, I, 1962, 554).