ТРЕ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., перех., діал. Вимагати. — Ходімо знову до пана требувати настоящої [справжньої] волі (Панас Мирний, IV, 1955, 186); Пожив так з півроку, прошу в батька на чоботи. Він: — А жалування? Коли вже воно буде тобі? Требуй! (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 161).
ТРЕБУВА́ТИ, ую, уєш, недок., чого, рідко чим і без додатка, діал. Потребувати, мати потребу. Його очі темніли, і груз топірець в землю. — Я не требую їхнею [їхньою] згодою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 315); Дим’янчучка кричала Оришці услід: — Прийди завтра будза їсти! — Не требую!.. Я ґаздівська дитина! — відгукується Оришка (Гнат Хоткевич, II, 1966, 30).