ТРАВИЦЯ

ТРАВИ́ЦЯ, і, жін. Зменш.-пестл. до трава. Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили! (Народна лірика, 1956, 291); Молода травиця пробилася з-під землі й вкрила, ніби щіткою, долини, яри, поля та гори (Любов Яновська, I, 1959, 31); На втоптаній травиці сидів глухий чоловік і, обхопивши руками коліна та схиливши на них голову, спав чи дрімав (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 416);  * У порівняннях. — Ви не сердитесь? — Ні, — тихо, мов травиця прошелестіла, промовила Галя (Панас Мирний, IV, 1955, 150).