ТРАВИ́ЧКА, и, жін.
1. Зменш.-пестл. до трава. Вест йде та йде.. Мигтять білі метелики понад молоденькою травичкою (Марко Вовчок, I, 1955, 183); По дорозі блиснуло дзеркальце маленької водиці. Біленьке, срібляне з зеленою травичкою посередині (Василь Стефаник, III, 1954, 45); — Присів я на травичку та незчувся, як і заснув (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 30); * У порівняннях. Маруся вже стомилася.. Висла на руках у опришка, як травичка скошена (Гнат Хоткевич, II, 1966, 142).
2. Те саме, що травинка. Вона почала роздивлятись кожну травичку коло свого носа (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 315).