ТРАВМА

ТРА́ВМА, и, жін. Пошкодження тканин або органів тіла внаслідок удару, поранення, опіку тощо. [Те – рентій Йосипович:] Становище наркома критичне. Дві травми, проламано череп і удар у живіт… (Олександр Корнійчук, I, 1955, 130); Серйозної травми в Кузьми Кириловича не було: його Сарданапал [бугай] тільки трохи помняв, більше було переляку (Остап Вишня, II, 1956, 90); Однією з найтяжчих травм очей є їх опіки (Наука і життя, 3, 1959, 28);
//  перев. з означ. психічний, душевний. Нервове потрясіння. У розвитку базедової хвороби велике значення має психічна травма, що вказує на важливу роль кори великих півкуль у регулюванні функції щитовидної залози (Я. Л. Рапопорт, Курс патології, 1956, 345); Ремінь зробив свою огидну справу: гідність школяра розтоптана, глибока травма потрясла всю душу хлопчика (Олесь Донченко, V, 1957, 521).