ТРА́УРНИЙ, а, е.
1. Стос. до трауру, пов’язаний з трауром. Нарешті цей мотив переходить до басів, а слідом за ним з’являються смутні акорди траурного маршу тромбонів (Мистецтво, 1, 1959, 27); Портрет генерала у траурній рамі — Обличчя спокійне, вродливе, ясне (Любомир Дмитерко, Добрі сусіди, 1951, 86); Усе ж тривога вляглася в ньому тільки тоді, коли вечірні газети вийшли з траурним повідомленням (Микола Олійник, Туди, де бій, 1971, 179); Вони [вельможні пані] сушили очі хустинками з чорними траурними бережками (Юрій Смолич, II, 1958, 118); Траурні ризи; * Образно. Зривається листя і падав, пада… Це осінь танцює свій траурний вальс… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 316).
2. Те саме, що похоронний 1. Набальзамоване тіло царя возили на спеціальній колісниці по всіх підвладних йому племенах. Кожне плем’я приєднувалося до траурної процесії, проявляючи при цьому всі вияви скорботи (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 160); Під’їхав секретар райкому Петро Йосипович Бунчук. Знявши капелюха, приєднався до траурного почту (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 47); Траурний мітинг.
3. перен. Сумний, смутний, скорботний. В хутір Ковбики приїхали в траурному мовчанні, один Тимко весело підморгував хутірським дівчатам, що, розпалені цікавістю, п’ялися на тини, та чарував їх своїми бісячими очима (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 91);
// Який виражає скорботу, тугу. Траурне обличчя.