ТОВПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. товпляться; недок.
1. тільки мн. Скупчуючись в одному місці, збиваючись докупи, створювати натовп, юрбу; стояти, топтатися натовпом, юрбою. Серед клуні дружки почали танці. Коло обох широких дверей товпилась велика сила народу з цілого села (Нечуй-Левицький, III, 1956, 75); На рогах ринку товпилися купи народу, гомоніли промови, лунали голосні оклики (Іван Франко, VI, 1951, 338); Хлопці й дівчата, що стояли в хаті, сиділи на лавках і товпилися в сінях, тихо гомоніли (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 79); Знайомі Килигеєві дядьки в кудлатих чабанських шапках товпляться край дороги (Олесь Гончар, II, 1959, 11); * Образно. Я ще раз глянув на чудовий амфітеатр гір: гори товпились кругом могили (Нечуй-Левицький, II, 1956, 386);
// перен. Виникати, з’являтися безладно у великій кількості (про думки, плани, мрії і т. ін.). Думки за думками, невеселі, образливі товпилися в його голові й давили одна другу (Степан Васильченко, I, 1959, 97); Яшка замовкає, озираючись. В його голові товпляться плани — один фантастичніший од другого — бігти, стріляти, рятуватися! (Юрій Яновський, I, 1954, 234).
2. Ходити, рухатися на невеликому просторі близько один від одного, торкаючись, штовхаючи один одного. Скрізь народ товпиться; під боки його штовхають; неборак тілько сопе! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 172); Біля кліті [рудні] було, як завжди, ясно, світло, привітно. Тільки робітники напружено товпилися, збившись поміж вагонеток, і намагалися бочком, один поперед одного, протиснутись уперед, ближче до кліті (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 199); Зараз ця фотокартка ходила в бійців по руках. Біля столу аж товпляться. Усім хлопець подобався дуже (Андрій Головко, I, 1957, 278); Люди товпилися біля автобусної каси (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 229);
// Іти кудись, до чогось, скупчуючись, або рухатися в натовпі, натовпом. Машина свистить, і ми товпимось до вікна. Це наш роз’їзд, треба вилазити (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 235); [Ключар:] Не товптесь! Я казав вам: по черзі! Не всі гуртом! Гей, вижену назад! (Леся Українка, II, 1951, 479); Всі товпляться туди [на майдан], і кожний хоче в сотий раз щось почути (Юрій Яновський, IV, 1959, 27); З криком, галасом і сміхом всі товпилися швидше геть (Юрій Смолич, II, 1958, 73).