ТОРЖЕСТВУВА́ТИ, ую, уєш, недок.
1. уроч. Здобувати перемогу, брати гору над ким-, чим-небудь. Данилова мати поспішала до Галича. Їй хотілося скоріше побачити, як Данило торжествує над ворогами (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 270); Він ніяк не міг відірвати очей від охопленої вогнями ріки, де розум людини торжествував над силами стихії (Яків Баш, На землі.., 1957, 27).
2. Радіти з приводу своєї перемоги над ким-небудь, успіху в чому-небудь. Федір Рибка торжествував, а Бувалець лише посміхався у свої довгі вуса: подивимося, мовляв, що з того вийде (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 161); Віктор торжествував. Він відчував, що у нього наче виростають крила, — так радісно, сонячно було на душі (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 193).
Торжествувати перемогу — радіти з приводу успіху в чомусь. — Я вже знаю, по тобі бачу, що ти торжествуєш перемогу (Олесь Донченко, V, 1957, 239).