ТОРО́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм.
1. також без додатка. Говорити одне й те саме, повторювати щось кілька або багато разів. — Він усім це саме торочить, а ти його, Романе, не дуже слухай та свій розум май, — обізвався один староста (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 346); Я тобі сто разів торочила (Словник Грінченка); — Та всі ви мені дорогі.. — Всі та не всі, — торочила своє Галина (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 31);
// Говорити комусь про що-небудь (завжди, постійно). Користолюбець щохвилини Торочить про свої права, А от про те, що сам повинен Зробити людям — забува (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 373); Справді! Як поводить себе оцей Віктор. Вона б хотіла з ним поговорити щиро, а він торочить про електрику (Павло Автомонов, Коли роз луч. двоє, 1959, 214).
2. зневажл. Говорити нісенітниці, вести несерйозну, пусту розмову; базікати. [Настя:] Та отямся-бо, кумо! Що ти торочиш? (Іван Франко, IX, 1952, 97); — Що оце ви торочите! Оце б то я, стар [старший] чоловік, занапастив молодий вік дівочий! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 10); В лікареві, що схилився до хворого, нічого не зосталося від того балакуна, який п’ять хвилин тому торочив абищо, не думаючи (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 167).
ТОРОЧИ́ТИ, очу, очиш, недок., перех.
1. Висмикувати, витягати нитки з країв тканини, роблячи торочки. В сусідоньки я була, Рушнички торочила (Українські народні пісні, 1, 1964, 165); — Ну, чого розсілася?.. Збирай зо стола та поможи Ярині рушники торочити (Леся Українка, III, 1952, 669).
2. Обшивати облямівкою краї одягу, портьєр і т. ін. для оздоби; оторочувати.