ТОРБИ́НКА, и, жін.
1. Зменш. до торбина. Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Тарас Шевченко, I, 1951, 46); По вулиці йшли школярі з сірими полотняними торбинками через плече (Андрій Головко, II, 1957, 78); Надвір вийшла мати з торбинкою насіння в руках (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 92).
2. Жіноча сумочка для грошей, хустинки, парфюмерії та інших дрібних речей. — Усте, Усте! — крикнула Ватя до наймички.., — а принеси мені.. ту торбинку, що лежить в моєму «будуарі» на столичку! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 118); Убрала [дячиха] свій найліпший.. капелюх, узяла рукавички, торбинку зі срібними застібками, дві парасольки — й пішла (Гнат Хоткевич, II, 1966, 365); Тільки-но продзвонив дзвінок,.. Марина схопила свою бісерну торбинку і.. поспішила додому (Леонід Смілянський, Пов. і опов., 1949, 96).